Білки - село водяних млинів.
Село Білки – одне з найбільших сіл України. Білки знаходяться в 9 км від міста Іршава. Село за населенням досить велике, більше 7 тисяч мешканців. Перша письмова згадка села датується 1238 роком. А в 1245 році король Угорщини Бейла IV дарує село Білки, разом з сусідніми селами, угорському феодалу Карачоні. У 14 столітті село було власністю сім’ї Білкей, потім господарями були Горзов, Липчеї, Ілошваї і Зейкани.
Є декілька версій про походження назви села. За однією з легенд, красива бідна дівчина-білявка Білька працювала в багатого старого пана, який закохався в неї. Але вона кохала іншого бідного хлопця. Та її батьки наполягали, щоб дівчина вийшла заміж за пана. Білька з горя пішла до потоку і втопилася. Відтоді потік на її честь назвали Білка, а село на його берегах – Білки.
За іншою легендою, на місці майбутнього поселення була торговиця. Навколо було багато дерев, на яких жило багато білок. Торговці, пояснюючи де саме знаходиться базар, просто казали: – Там, де білки.
Ідея поїхати в село Білки виникла після запрошення мого друга Івана, який запросив мене в гості до села, щоб показати одну печеру. Адже побачив мої фото з печер в селі Шаян. Ми запланували подорож-експедицію для дослідження і знайомства з селом. Проте, запросили і бажаючих приєднатися до експедиції. Так як зараз карантин, то подорожувати дозволяється власними авто. Так і зробили. Бажаючих набралося 8 авто! Тож організованою автоколоною ми вирушили до Білок.
Цим фактично започаткували і вперше спробували карантинний формат екскурсій – AUTO-PARTY. Це коли на власних авто, родина або компанія друзів, рухаються запланованим маршрутом, не порушуючи карантинних норм. Такі подорожі відбуваються щонеділі, а інколи і в суботи!
Отже, ми приїхали в Білки.
Печера в Білках.
Першою нашою зупинкою був район Семихатки – колись тут було 7 хатинок. А взагалі в Білках є райони з назвами: Ковбасово, Телятинець, Галаштів, Горб, Перекоп тощо. В Семихатках ми спершу відвідали хрест, встановлений в пам’ять розстріляним чотирьом січовим стрільцям у 1939 році. Потім, дивовижним, вкритим зеленим мохом схилом, пішли до обіцяної Іваном печери.
Печера виявилась невеличкою шахтою-довбанкою, де, ймовірно, пробували видобувати залізну руду. Відомо, що на початку XIX століття в Білках діяла шахта по видобутку залізної руди, чавуноливарне підприємство, тартак та декілька млинів. У Білках також випалювали вапно. А в 1822 році кілька дворянських сімей одержують від короля право займатись торгівлею і відкривати млини та корчми. За старими мапами видно, що в середині XIX ст. село Білки налічувало цілих 15 водяних млинів!
Довжина печери близько 20 м. Стеля печери складається з різних геологічних порід з цікавим малюнком. Уздовж, посередині печери, два стовпи з невибраної породи для укріплення стелі. Всередині ми зустріли маленького кажанчика і саламандру. Тому дивіться уважно під ного. Раджу для відвідування печер брати ліхтарик з ремінцем для кріплення на голові.
З печери ми повернулися до наших автівок іншим шляхом. Тож краще фотографуйте все відразу, не залишайте на зворотній шлях.
Прадавнє городище.
Після печери наша автоколона відправилася до гори, де в давні часи існувало городище. На території села виявлено залишки трьох поселень доби Неоліту (IV—III тисячоліття до н. е.), Бронзової доби (II тисячоліття до п. е.). Поблизу Білок знаходиться великий курганний могильник Куштановицької культури (8—3 ст. до н. е.). В околицях Білок у 1951 р. знайдено скарб бронзових виробів (13 браслетів, 2 кельти, наконечник списа). На околиці села збереглися залишки слов’янського городища VIII—IX століття н. е. площею понад 2 тис. кв. м., округлої форми, оточеного ровом і земляним валом.
Ми побували на місці древнього городища над Білками. Наочних пам’яток там не лишилося, проте історичні розкопки там велися і винайшли багато цікавого. Головним артефактом був 28-місячний (на зразок давньоєгипетського) календар 6-го сторіччя до нашої ери. Історики дослідили мережу таких городищ кельтів (одне з них біля Мукачева). Вони всі були винищені під час вторгнення Даків на початку раннього середньовіччя. Потім, на місці цього городища, постала дерев’яна фортеця. Боржавська долина не дарма така велика, в давні часи річка Боржава була головним торговим шляхом сучасної території Закарпаття. А система фортець і військових гарнізонів допомагала збирати мито і підтримувати закон та порядок. Після монгольського нашестя все це занепало, дерев’яні фортеці всі були спалені, а кам’яні фундаменти потроху ростягли місцеві селяни.
Піднімались на гору ми одним шляхом, а спускалися іншим. Підйом був не надто складний, діти легко впоралися. З вершини відкриваються гарні краєвиди на долину річки Боржава та на сам хребет Полонина Боржава. Бачили засніжений Кук – одну з найвищих вершин хребта! А галявина на горі вкрита ніжною тоненькою травою. Тут можна розстелити ковдру і милуватися горськими краєвидами. Спустились біля мосту на річці Боржава і від нього пішки за 5 хвилин повернулися до машин.
Пиво «Веселий Василець».
Після давнього городища наша AUTO-PARTY поїхала до білківського пивовара. Іван Іванович Василець пивоварінням займається з 2009 року. За цей час він досяг такої майстерності, що з ним радяться навіть з Чехії! А його авторський рецепт пива під назвою «Патрік» виготовляється на пивзаводі в Міжгір’ї. Його син Ваня (Іван Іванович в сьомому коліні) і запросив мене до Білок. Пиво, яким нас пригощали називається «Веселий Василець». Дядя Ваня дійсно веселий!
Водяний млин-олійня.
Наступним нашим об’єктом відвідування маслобійка або олійня, яка працює від води. Невеличкий потік крутить колесо, яке через систему коліс і ременів приводить в рух механізми олійні. Олію виготовляють з насіння соняшника, кукурудзи та інших масляних культур. Спочатку насіння соняшника лущиться від оболонки, а потім підсмажується і з нього віджимають олію. Залишок віджиму – макуха (жмих) є фактично готовою халвою. Пані Гання, господиня млину-олійні, розповідає, що працює сезонно і «бити олію» до неї приходять в основному в період посту: перед Пасхою та Різдвом.
Ми б радо купили свіжої ароматної нерафінованої олії та й халви, але готової в наявності не було. Але будемо працювати над тим, щоб наступного разу можна було придбати такі крафтові смаколики. Уявіть собі – у свіжу ароматну олію макнути м’якушку свіжого домашнього хліба та з цибулькою і солониною перегорнути штемплик палинки… Мммм!
Щоправда, знайти олійню пані Ганни було не просто. Ми пару раз заблукали. Ось вам мітка на мапі.
Крамниця-музей «У Рацина».
Повертаючись з олійні ми зупинились біля крамниці «У Рацина». Це крамниця-музей. Тобто, тут можна придбати бакалію, їжу, напої, інші товари широкого вжитку, випити кави – що ми і зробили. А інтер’єр і фасад крамниці оздоблений різними сільськими старожитностями. На подвір’ї є велика альтанка, де можна перепочити і перекусити.
Церква Святоуспіння Пресв’ятої Богородиці.
Центр села Білки, це будинок культури, площа і церква Святоуспіння Пресв’ятої Богородиці. Це велика мурована базиліка з бароковою вежею над входом, зміцненою двома контрфорсами. Табличка на фасаді повідомляє, що церкву споруджено з 1797 по 1822 р. за священика В. Романця та куратора С. Андрашка. Відомо, що інтер’єр розмалював знаний художник Ф. Видра, а куратор Михайло Копинець твердить, що на стелі є дата «1865» і підпис художника Іоана Вайріха, який працював з Ф. Видрою в селах Горбок та Мала Розтока. З 1997 р. роблять реставрацію всього малювання. Бічні вівтарі в святилищі мають гарні образи.
Церква вражає своїми 3-D розписами! Самі елементи розпису створюють уявний обсяг, завдяки художньому використанню світла і тіні. Дивилися фільм «Початок» з Леонардо Ді Капріо? Тоді ви розумієте, про що я)))
Хрест тверезості в Білках.
На подвір’ї, перед церквою встановлений залізний хрест. Цей хрест був встановлений у 1874 році на місцевому цвинтарі, а згодом перенесений до сучасної церкви. На хресті написа: «Памятникъ братства тверезости заведеного отъ Пия ПАПЫ IX 1874». На зворотній стороні написано: «Крест победил поганство Победит и пьянство». Цю фразу, як відомо залишив відомий філософ Кепі, чиї слова викарбували на камені від імені понтифіка.
Невідомо, чи подіяв хрест на пияків у той час. Не знаю, яка ситуація з тим нині і що потрібно зробити, щоб вилікувати пияка. Можливо, просто помолитись перед хрестом?
Кротон. Фірцак. Іван-Сила.
Навпроти церкви, через дорогу, біля будинку культури Білок, встановлено скульптуру Івану Фірцаку. Іван Федорович народився в селі Білки у 1899 році. Через неймовірну фізичну силу його назвали Іван-Сила. У 20-х роках він перемагав на бійцівських турнірах, а у 1922 році здобув золоту медаль на чемпіонаті Чехословаччини з важкої атлетики. Став переможцем конкурсу краси тіла в Парижі. У 30-ті роки Іван Фірцак з «Герцферт-цирком» об’їздив півсвіту, виступивши в 64-х країнах світу. розривав залізні ланцюги, жонглював важкими предметами (гирі, ядра, штанги, подеколи навіть і машини), лежав на товченому склі, тримаючи на собі півтонні тягарі, зубами тягнув вантажівки, згинав пальцями цвяхи, робив із них різні фігури, які роздавав глядачам. За його феноменальну силу, трюки та унікальні рекорди світова громадськість нарекла Фірцака ім’ям античного героя Кротона.
Виступаючи з цирком у Лондоні, Іван переміг суперважковаговика, на той час чемпіона світу з боксу, Джоном Джебсоном. Королева Англії подарувала йому за це чемпіонський пояс, манжети й шолом, прикрашений діамантами й рельєфним зображенням левів.
Міні-скульптура в пам’ять Голокосту.
Неподалік від скульптури Фірцаку у 2016 році встановлено міні-скульптуру в пам’ять жертв голокосту. Автори пам’ятника — скульптор Михайло Колодко та коваль Василь Криванич зобразили залізничний вагон, з якого виходять люди. Скульптура створена на основі однієї з фотографій з «Альбому Аушвіц» — унікального документу, єдиного збереженого фотосвідчення масового вбивства євреїв у концтаборі Аушвіц. Цей альбом 35 років зберігала, а потім передала в дар меморіалу «Яд Вашем» Лілі Якоб-Зельманович Мейер, яка народилася в селі Білки.
Базальтова гора в селі Сільце. Базальтові стовпи.
Повертаючись до Мукачева, по дорозі, ми заїхали в село Сільце, щоб піднятися на базальтову гору. Її добре видно з дороги. Гора базальтів просто нависає над селом!
Утворення базальтів відбувається внаслідок виливання розпеченої лави і її вистиганню. Базальти є найпоширенішою вулканічною породою на Землі, основна маса яких утворюється саме в океанах, формуючи океанічні тектонічні плити. Ще 25 млн років тому на місці сучасної Європи був прадавній океан – Тетіс. Пізніше тектонічні плити стали насуватися одна на одну, дно піднялося над водою і утворило континент. Виверження лави між тектонічними плитами формувало гори Європи, в тому числі і Карпати. Тож базальти і є дно прадавнього океану.
Вистигаючи, лава формує характерну структуру – базальтові стовпи. Наче олівці, складені впритул один до одного. В Сільці висота базальтових стовпів сягає майже 20 м. На вершині гори вони заокруглені, наче морська хвиля.
Щоб зробити вражаючі фото, потрібно стати навпроти базальтових стовпів і взяти ракурс знизу. Не варто ставити впритул до стовпів. Вони іноді падають. Хтозна, коли станеться наступного разу? Ну а з вершини гори ідеально спостерігати захід сонця за Шаланківську гору, коли сонце червоними променями забарвлює всю «Долину теплиць» – село Сільце.
Запрошую вас разом пізнавати і досліджувати Закарпаття! На сторінці у Фесбук «Екскурсії
з Максом Адаменко» публікуються анонси наступних подорожей і цікава інформація про Закарпаття.Щоб не пропустити ононси Підписуйтесь на мої канали в TELEGRAM або VIBER.
А з переліком екскурсій Закарпаттям ви можете ознайомитись тут – Екскурсії.
