Hit Enter to search or Esc key to close
Доробратовская церковь.

Доробратівська церква Святого Миколая Чудотворця

Доробратівська церква Святого Миколая Чудотворця

Доробратовская церковь.

Доробратівська церква Святого Миколая Чудотворця – єдина церква в Європі, що була збудована під час 2-ї Світової війни. Знаходиться частка мощів Св Миколая. Закарпаття має багату сакральну спадщину. Зберіглося багато унікальних дерев’яних церков і старовинних монастирів. Свято-Миколаївська в селі Доробратово – одна з таких унікальних церков.

Село Доробратово.

Перша письмова згадка про село Доробратово датується 1378 року.

Історичні  назви с. Доробратово: Дорогобратово; Dráhábárt; Dorobratovo; Дорогбратово; Dráhábarát; Dráha Barát; Dráhuft; Dráhá; Bаrát (Брацьке).

В архівних документах знайдено відомості, що в Доробратові християнська громада була створена у 1449 році. У 1664 році православна громада с. Доробратова, яка молилася в дерев’яному храмі, з сотнями тисяч Подкарпатських русинів з’єдна¬лась з Апостольським престолом (Унія). Відбулось те, що було в Апостольські часи і в часи хрещення Святими Рівноапостольними Кирилом і Мефодієм цього краю, коли всі перебували в єдиній Соборній Апостольській церкві.

У 1693 році декретом його святішої величності єпископа Іонна Йосифа де Камеліса від 23 червня 1692 року Мукачівським монастирем було виділено кошти на придбання земельних ділянок для священиків і вчителів 66 сіл Березького комітату. Серед них згадується і Доробратово: «Для пароха виділяється ділянка зі своїми належностями, на якій фактично проживає священик. Для вчителя виділяється половина зайнятої ділянки поблизу церкви». 

(з праці М. Лучкая «Історія карпатських русинів»).

У 1806 р. інспектор  шкіл Д. Попович, який відвідав і Доробратівську школу, писав: «Переважна більшість відвіданих шкіл була в порядку і процвітала. Учителі були освічені, говорили на чотирьох мовах: русинській, угорській, латинській і німецькій, закінчили по 6-8 класів гімназії».

Доробратовская церковь.
Перша кам'яна церква Доробратова.
Доробратівська церква
Перша кам’яна церква Доробратова. Разібрана в 1941 р.

У 1783 з сприянням владики Андрія Бачинського розпочато будівництва нового храму в Доробратові. У 1790 році кам’яну церкву було побудовано.

У 1881 році при єпископові Іоані Пастелі (1875–1891) за єпархіальні і державні кошти, а також кошти пожертви місцевого панства, для священика в Доробратові було побудовано окремий будинок (фару).  Священиком в Доробратові на той час був Коссей Антал, який особисто керував ходом будівництва. Це була одна з найбільших фар єпархії. В ній також розміщався і деканат. Тут здійснювалось і щомісячне навчання дяків з усього деканату.

У 1848-1849 рр.Коссей Антал приймав активну участь у революції, як офіцер угорської армії з загоном доробратівчан. Був поранений.   Помер 14 грудня 1894 року. Похований біля церкви.

Отець Євген Уйгелі.

У 1927 році в село Доробратово було направлено священником о. Уйгелі Євген (Jenő)  який народився 2 квітня 1885 року у місті Шарошпоток (теперішня Угорщина) в сім’ї отця Іренея і Ольги Бочкай. Обоє його дідусі були також священиками. У рідному місті він закінчив початкову школу, а потім батьки віддали його на навчання до Мукачівської гімназії, яку хлопчина закінчив на відмінно. В Ужгородській духовній семінарії вивчав теологію, а після її закінчення  продовжив здобувати освіту в духовній семінарії у м. Естергом. 

 З 1941 року на нього покладено обов’язок очолити деканат.

У листопаді 1940 р., о. Єно виступає з ініціативою будувати в Доробратові нову церкву, так як діюча знаходилась в аварійному стані. Отримавши від громади згоду, він звернувся в Урбаріальний уряд із пропозицією продати ліс, що був у власності доробратівчан.

У лютому 1941 року підписали угоду між урбаріальним товариством с. Доробратово і Державним  угорським лісовим управлінням про продаж урбаріального лісу відповідно до кадастру від 23 серпня 1933 року Загальна сума від продажу лісу становила 171 000  пенговів. Але з цієї суми забрали свою частку євреї села і православні. Залишилось 160 000 пенговів. 

Нова церква Святого Миколая.
Доробратівська церква
Будівництво Доробратівської церкви. 1943 р.

Вже 30 травня 1941 року було укладено угоду з власниками фірми Яношем Лешком і Яношем Паулішінером на будівництво церкви. З Золтаном Кертисом була укладена угода про продаж лісу від імені урбаріальної громади і контроль за отриманням коштів.

Так з Божого Благословення, у розпал світової війни, коли під бомбами й снарядами знищувались храми і святині, міста і села, в Доробратові почалось єдине в Європі грандіозне будівництво церкви.  

Велика відповідальність за хід будівництва лягла на священика о. Євгенія.   Часто його разом із своїми  дітьми можна було бачити переодягненим в робочий одяг то з тачкою, то з лопатою  на будівництві. Ходом будівництва постійно цікавився єпископ Александер. За його дорученням хід будівництва щомісячно розглядала єпархіальна комісія під головуванням  заступника капітулярного вікарія  о. Віктора Хоми.  Про стан справ будівництва   доповідав особисто о. Євгеній. 

За два роки добре організованої роботи виконали великий обсяг будівельних  робіт: змурували стіни і виконали складну інженерну конструкцію бетонного перекриття куполу і говрошів. 20 червня 1943 року уклали угоду з фірмою «Когут і Набиванець» з міста Ужгород на проектування та виготовлення та розпис іконостасу і престолу, бічних престолів «Ісусове Серце» і «Святий Миколай Чудотворець», а також іконопису. За проектування взявся талановитий художник Йосип Бокшай, який в 1910-1914 роках навчався в Будапештській академії образотворчих мистецтв. Він запропонував ідею низького іконостасу, через який було б видно балдахін і запрестольну ікону. Єпархіальна комісія погодилась із запропонованим проектом. 

Й. Бокшай також розробив проект вітражних вікон і хрестів на торуні для церкви. Однак, виникли труднощі з  можливостями їх виготовлення, оскільки всі ливарні заводи працювали тільки над виконанням військових замовлень. Та  єпархіальний уряд  домовився через Угорське  міністерство релігії та освіти про відливання  вікон  та хрестів на торуні (вежі) на ливарному заводі в Будапешті. Прийняття такого замовлення під час війни  є свідченням високого авторитету Мукачівської греко-католицької єпархії і особисто її єпископа Александра та турботою угорської влади про русинський народ. Вікна і хрести були відлити із спеціального сплаву, який не піддається корозії. Але  оскільки громада повинна була  компенсувати хоча б частково метал, то з дозволу єпархії прийняли рішення  віддати на цю справу один середній дзвін.

У другій половині літа 1943 року виникли значні фінансові проблем: відбулась інфляція пенгова. Відповідно подорожчали і будівельні матеріали. Грошей,  отриманих від продажу лісу, не стало. Отець Євгеній звернувся до Єпархіального уряду з проханням допомогти вирішити фінансові питання. 13 вересня  від о. Хоми, єпархіального каноніка, почули добру звістку: капітулярний вікарій о. Микола Мураній в Будапешті домагається урядової фінансової допомоги для  будівництва Доробратівської церкви, а саме погашення боргу за будівельні роботи в сумі 124 тис. пенговів, і борг 15 тис. пенговів за виконані художні роботи іконостасу. Також уряд погодився на виготовлення на ливарному заводі в Будапешті металічних вікон для церкви та хрестів на вежі і доставку їх до ст. Мукачево за рахунок держави.

58 тис пенговів для будівництва церкви на прохання о. Євгенія зібрали в Шарошпотоку, рідному місті, де він народився, а також на парафіях, де служили його алтарні побратими, з якими він вчився в семінарії Естергома. Це дало можливість навесні 1944 року закупити цеглу для будівництва торунів і жерсть для покрівлі даху церкви.

Церква в часи Радянської влади.

Наступного місяця в Доробратово  прийшли  солдати радянської армії. Через пару тижнів «москалі» забрали багатьох молодих сімнадцяти- та вісімнадцятирічних  хлопців в концентраційний табір у Сваляву нібито за зв’язок з бандерівцями, хоча хлопці не мали поняття, хто такі бандерівці!  Деяких «добровільно» забрали до війська. Люди відчули страх за майбутнє життя. Тільки щирі молитви і духовні проповіді о. Євгенія давали їм силу й надію на те, що Бог не залишить їх. 

У 1945 році з війни почали повертатись хлопці і молоді чоловіки. Грошей не було. У 1946 році в Радянському союзі почався післявоєнний голод. Тисячі людей зі східних областей України їхали в наш край із надією попросити якихось продуктів, щоб не вмерти з голоду.  Отець Євгеній у проповідях закликав вірників бути милосердними до потребуючих, і наші люди щиро  ділились із ними, хоча  самі були в важкому матеріальному становищі. 

Доробратівська церква. Теодор Ромжа
Владика Теодор Ромжа.

Навесні отець Євгеній знову організував вірників, щоб продовжити будівництво. Запросили майстра з Мукачева Йосипа Козманова,  під  керівництвом якого підібрали бригаду з доробратівчан, що мурувала вежу. Інша бригада приступила до внутрішньої штукатурки церкви.  Підсобними робочими були  діди, підлітки та жінки. Оплату давали тільки запрошеному майстру, а самі робили безкоштовно.  Весною 1946 року покрили малу торунь і встановили на ній Хрест. У квітні встановили престол із балдахіном та іконостас. Освячувати престол та іконостас приїхав особисто владика Теодор Ромжа. До кінця року ліву торунь змурували. Крім фінансових проблем, з’явились великі труднощі, бо ніде було придбати будівельні матеріали. Але найважчим було те, що завершенню будівництва почала перешкоджати влада.  Почалось гоніння на Католицьку Церкву.  27 жовтня 1947 року російський режим скоїв жорстокий напад на владику Теодора і 1 листопада його підступно вбили. Це вбивство приголомшило вірників. Вони ще більше згуртувались біля своєї церкви і священика отця Євгенія. Але багато людей були в відчаї. 

Навесні 1948 року майстер із Мукачева Николай Форкош приступив до покриття жерстю лівої торуні. За роботу  йому заплатили 5 коблів зерна кукурудзи, 5 коблів жита і 2 кобли пшениці (один кобел – приблизно 125 кг). На початок червня запланували освячення хреста і встановлення його на торунь. Влада чинила тиск на о. Євгенія і погрожувала  йому, вимагаючи відмовитись від цього, написати заяву про перехід в РПЦ, але він, незважаючи на погрози, не піддався. Тоді влада стала наполягати, аби освячення відбулось із малою кількістю людей і щоб не приїжджали священики з інших парафій.  

У субботу, 6 червня 1948 р., біля церкви зібралося все село.  На освячення хреста  приїхало 12 священиків,  в т. ч. доробратівчанин протоігумен о. Антоній. Відбулось урочисте освячення Хреста і встановлення його на шпиль.   Незважаючи на погрози влади будівництво церкви було завершено…

В червні 1949 році російська комуністична влада відібрала від греко-католицької громади церкву і передала її російському православ’ю.

Часи незалежності України.

Минуло сорок років…

В липні 1990 року на прохання доробратівських вірників, єпископ – ординарій владика Іоанн Семедій в Доробратово призначає  репресованого комуністичним режимом священника о. Йосифа Уйгелія який після звільнення з тюрми проживав в с.Середнє Ужгородського району.

О. Йосип разом з Доробратівськими греко-католиками стали готувати громаду до виходу з підпілля. 26 серпня 1990 року о. Йосиф із вірниками церкви Святого Миколая Чудотворця разом з  великою кількістю паломників, в т.ч. й Ужгорода (звідти прибуло 12 автобусів) урочисто зустрічали єпископа-ординарія Іоанна. Владика Іоанн у співслужінні з 12 священиками відправив Архієрейську Службу Божу. Під час Літургії він вперше після  майже 25-річного комуністичного гоніння, легально  рукоположив на священиків чотирьох богословів, підготовлених у підпіллі єпископом Йосифом Головачем і доктором  о. Елеміром Ортутаєм: Томаша Грабаря, Гаврила Кубіні, Миколу Пайкоша та Стефана Сюча. За словами о. Даниїла Бендаса, ця подія мала великий вплив на духовне піднесення вірників та духовенства, що знаходились у підпіллі.  Вже 12 вересня 1990 року греко-католицька громада села Доробратова була зареєстрована офіційно, а 27 серпня 1991 року Закарпатська обласна рада затверджує статут громади. 

У 2009 році громадою було здійснено зовнішній ремонт будівлі церкви, та благоустрій території.

 

В вересні місяці 2010 року, за ініціативою голови Ц.Р. Михайла Садохи та за сприянням владики Мілана в Доробратово було привезено з Італійського міста Барі частку мощів святого Миколая Чудотворця. Ковчег з мощами знаходиться постійно в церкві в спеціально виготовленому до цієї події бічному престолу Святого Миколая.

Меморіал біля церкви.

У 2015 році зусиллями Михайла Садохи були віднайдені могили священиків, які служили в Доробратівській церкві і поховані в Доробратові у період, коли село входило до складу Угорщини. За сприянням двох доброчинців (Баранія Елека з Будапешту та Михайла Садохи з Доробратова) було створено меморіал-захоронення і відправлено в Храмі Богослужіння угорською і церковнослов’янською мовами, а на меморіалі виконані надписі також двома мовами.

Статья підготовлена за матеріалами Михайла Садохи.

Запрошую вас разом пізнавати і досліджувати Закарпаття! На сторінці у Фесбук «Екскурсії
з Максом Адаменко»
 публікуються анонси наступних подорожей і цікава інформація про Закарпаття. 

Щоб не пропустити ононси Підписуйтесь на мої канали в TELEGRAM або VIBER.

А з переліком екскурсій Закарпаттям ви можете ознайомитись тут  – Екскурсії.